ДИТЯЧІ ВІКОВІ КРИЗИ. ЯК ПЕРЕЖИТИ?

Неможливо повірити, що ще кілька місяців тому він був милим і покірливим. Так, іноді вередував і показував особливості свого характеру, але це ж природно для будь-якої дитини. І раптово прилетів звідкись дух протиріччя перетворює милого малюка в великого нехочуху. Загалом, життя заграло новими фарбами. Всі звичні справи – їжа, прогулянки, одягання – перетворюються в виснажливу для батьків перевірку на міцність.

Як ви здогадалися, мова йде про саму яскраву і знайомому батькам кризу 3 років. Дійсно, самі бурхливі, вражаючі кризи – криза 3 років і підліткова криза.

Які ж ще кризи бувають у дітей, для чого вони потрібні, і як поводитися батькам з настанням тієї чи іншої кризи?

Основне завдання батьків – виростити дитину, яка зможе від них відокремитися і увійти в самостійне життя дорослої людини. І вікові кризи – це підйом по сходах на цьому шляху, це кроки до більшої самостійності, це те, що допомагає рухатися вперед.

Інтенсивність кризи залежить і від самої дитини, і від того, наскільки зовнішнє середовище (батьки, оточення) допомагає йому переходити на цей новий рівень. Тому від того, яку лінію поведінки ви оберете в перехідному періоді, залежать і подальші ваші взаємини з дитиною, і рішення його вікових завдань.

Психологи виділяють 5 основних кризових періодів у дітей:

– криза новонародженості (0-2 місяців);

– криза 1 року;

– криза 3 років (проявляється в 2, 5-3, 5 року);

– криза 7 років;

– підліткова криза (проявляється в 12-14 років).

Криза новонародженості.
Після пологів малюк фізично відокремлюється від мами. Йому дуже важливо адаптуватися до того світу, в який він потрапив. Якщо дитина отримує достатньо емоційної турботи, підтримки, тепла, дотиків, тоді він розуміє, що в цьому світі хоча і не так чудово і затишно, як у мами в животику, але теж жити можна. Це дуже важливий період, так як у дитини виникає довіра або недовіра до зовнішнього світу і народжується вміння сподіватися. Завершується криза новонародженості таким важливим придбанням, як комплекс пожвавлення. Малюк при цьому пильно дивиться в очі дорослому, посміхається, підкидає ручки, ніжки, лепече. Комплекс пожвавлення є своєрідним проявом задоволення у відповідь на турботу дорослих.

У цей період дитину необхідно годувати, гладити, обіймати, говорити, любити, давати тілесне й емоційне тепло.

Що може завадити батькам? Тривога, недовіра собі, недостатня турбота про себе, втома.

Коли оточуючі говорять, що вона щось не так робить, дають поради, молода мама починає менше прислухатися до себе, починає думати «хороша я мати?», «Чи все я правильно роблю?», Включається тривога і фокус з дитини зміщується на переживання.

Що робити батькам?

– Намагатися відпочивати, попросити ближніх допомогти в побуті.

– дистанціюватися від потоку негативних думок, які не уникають їх. Всі думки – лише психічні події і часто з фактами не мають нічого спільного. До особливо настирливих думок можна «приклеювати ярлики» – «о, це мій критик», «моя тривога».

– Спробувати робити звичайні щоденні справи з інтересом, цікавістю і подивом, як ніби робите це в перший раз. Це допомагає дистанціюватися від тривоги.

– Менше спирайтеся на всілякі теорії виховання, більше прислухайтеся до свого власного здорового глузду.

Криза одного року.

Це досить виснажливий для батьків період, так як дитина часто голосно кричить, може кинутися на підлогу, плакати, тупати ногами. Дитина в цей період виявляє, що він може пересуватися окремо від мами і може добувати різні предмети сам особисто. Відповз, відійшов – і потрібна річ у малюка в руці. У фокусі уваги у дитини багато предметів, і він вивчає, як ними користуватися. Дитина починає розуміти, що він сам може взаємодіяти з цим світом через взаємодію з предметами.

Що робити батькам?

– Показувати, розповідати, як користуватися предметами. Спочатку показуємо, потім діємо спільно (прийом «рука дитини в руці мами»), потім даємо діяти самостійно.

– Граємо з дитиною в ігри, де тренуються навички предметної діяльності: нагодувати, одягнути ляльку, налити в чашку воду для ведмедика і т.д. Грати з дитиною дуже важливо і корисно.

– Важливо пам’ятати, що засмучення в цьому віці не повинні бути занадто численними, дуже ранніми і дуже несподіваними.

– У цьому віці ще легко відвернути дитину і перемкнути увагу на цікаву розмову або предмет, і ви можете цим користуватися.

Криза 3 років.

У віці двох – трьох років в житті малюка з’являється займенник «я». Це початок процесу становлення особистості дитини та її самооцінки. Найлегше відокремитися від батьків за допомогою агресії. Вона каже: «Відійди від мене!».

Тому в поведінці часто проявляється так званий «СЕМИЦВІТ» кризи 3 років:

– негативізм (відмовляється робити щось не тому що, не хочеться, а тому що попросили),

– упертість (наполягає не тому що сильно хочеться чогось, а тому що він цього зажадав),

– норовистість (прихований бунт проти того, з чим дитина мала справу раніше),

– протест-бунт (війна з усіма, часті сварки з батьками),

– свавілля (все хоче робити сам, навіть якщо не вміє),

– знецінення (може кидати, рвати ще недавно улюблені предмети, обзиватися),

– деспотизм (намагається проявити владу над оточуючими).

Завдання віку: побачити себе і дорослу людину, як окремі особистості.

Що робити батькам?

– Давати більшу самостійність. Дозвольте зробити йому самому.

– Розпланувати свій графік так, щоб був час для того, що він хоче зробити «сам», навіть якщо це довго.

– Уникати тривалих переговорів і суперечок.

Ми часто пояснюємо дітям, чому це треба зробити, а то не можна. Це має сенс робити для дітей постарше, і то не завжди. Маленькі діти пояснення не чують, тому не потрібно впускатися в довгі пояснення.

– Батьки повинні твердо пам’ятати, що вони тут головні. І в життєво важливих справах діти просто повинні підкорятися правилам, встановленим дорослими. Тут вибір дитині давати не можна. Але вже можна давати вибір там, де це доцільно. «Надінеш синю сорочку або червону?».

– Не приймати слова дитини на свій рахунок. Те, що говорить дитина, досить припинити спокійним «Зі мною так розмовляти не можна» і припинити спілкування на якийсь час. Але відразу включитися, коли дитина перестає кричати.

– У цьому віці дуже важливо застосовувати позитивне підкріплення. Найчастіше повідомляти про те, що нам подобається, і підкреслювати його прагнення до самостійності «О! Ти сам почистив зуби! ».

– Знову-таки важливо грати в цьому віці. Дорослі, які пережили щось неприємне, йдуть ділитися і розмовляти з близькими, друзями. Діти ж починають грати і відіграють те, що всередині неприємно засіло.

– Корисно грати з дитиною в гру, в якій він стає головним. Ми сідаємо поруч і дивимося, що робить дитина і слідуємо за грою. Дитина в цей час розуміє, що батьки грають в те, що придумав він, і це добре для підняття самооцінки.

Криза 7 років.

Дитина стає якоюсь «вредненькою», корчить пики, втрачає безпосередність. З’являється синдром гіркої цукерки, коли у дитини є переживання, але він не ділиться ними з оточуючими і може робити вигляд, що «все нормально». Для батьків це неприємно і несподівано: «Невже він нам не довіряє?».

Чоловічок дивиться на соціальну поведінку оточуючих, щоб до когось приєднатися. І життя йому пропонує роль школяра. Щоб вбудуватися в соціальні ролі, потрібно дотримуватися правил. І це сприймається як кризовий момент. Він повинен вміти спілкуватися з однолітками, дотримуватися правил, контролювати себе, щоб висиджувати урок, ставити цілі, планувати. Це дуже складно для маленької дитини. І мало які діти можуть похвалитися, що вони мають всі ці навички.

І ще один момент – криза і для сім’ї теж. Батьки переживають, як сприймуть в школі «продукт їх виховання» і старанно допомагають дитині вчитися. Він не розуміє для чого йому школа, але розуміє, що не повинен ганьбити батьків.

Що робити батькам?

– Не давати негативне підкріплення, коли корчить пики, кривляється, багатослівно міркує.

– Вчити дотримуватися правил (в допомогу настільні ігри з правилами).

– У дитини повинні бути домашні обов’язки пропорційно віку.

– Знання, отримані в школі, допомагаємо зіставляти з тим, що оточує дитину, і вчимо застосовувати їх на практиці.

– Допомагаємо освоїтися в ролі школяра та віддаємо йому відповідальність за навчання.

– Дотримуватися розпорядку дня.

– У навчанні супроводжуємо, контролюємо, можемо допомогти, якщо дитина просить, але не робимо замість нього. Важливо не забирати відповідальність у дитини – він відповідає за навчання сам. Якщо він щось не зробить, то це його неприємності.

Підліткова криза.

Дитина стає більш дратівливою, більш чутливий, багато чого не подобається в собі, відчуває часто почуття самотності і безпорадності. Виникає протестна поведінка, з’являється агресивність, зверхкритичне ставлення до батьків. З’являється схильність до ризику, до експериментів, знижується почуття безпеки. Віддають перевагу компаніям однолітків. Причина цих проявів – інтенсивна фізична і гормональна перебудова організму і гостра необхідність сепаруватися від дорослих. Внутрішнє бажання відокремитися часто виражається в зовнішності: я відрізняюся. Виникає парадокс: чи не бути таким як усі, але відчувати приналежність до групи, де всі схожі. Головна мета цього періоду зрозуміти, хто я такий.

Відбувається також сімейна криза: чи готова сім’я до того, щоб дитина відокремилася?

Тому батькам варто чесно відповісти на питання: що буде, якщо дитина стане самостійною, як йому допомогти стати самостійним, які навички йому для цього потрібн